У студенські роки я двічі на місяць їздила цією дорогою взад-вперед. Сонячними ранками, дощовими вечорами, у морозний день чи у жару - 4 години у дорозі, на навчання в Тернопіль.
Не раз траплялися пригоди. Особливо, коли поверталась додому. Ломалася остання маршрутка далеко від дому. Взимку вилітало лобове скло у автобуса. Шофер закривав диру наполовину дошкою, обмотувався шарфом, одягав темні окуляри і геройськи довозив всіх у Франківськ. Незвично було їхати, коли по салону пролітав сніг.
Дивувала завжди погода. З Тернополя виїжджали з шаленим снігопадом (там вологіший клімат), посередині дороги - уже яскраво світили зірочки. Було і таке, що у останній маршрутці, майже вночі, я була єдиним пасажиром. В той час був страшенний туман. Ми так довго їхали, що можна було бігти поруч.
З дому теж не скучно було їхати. Дуже часто їздила з товариським водієм. Біля нього сиділо купа студентів і ми всю дорогу балакали та жартували. Дуже зручно було, завчасно дзвонила і домовлялась про місце. Мене підбирали по дорозі, коли вже марштурка виїхала з Івано-Франківська.
Не раз траплялися пригоди. Особливо, коли поверталась додому. Ломалася остання маршрутка далеко від дому. Взимку вилітало лобове скло у автобуса. Шофер закривав диру наполовину дошкою, обмотувався шарфом, одягав темні окуляри і геройськи довозив всіх у Франківськ. Незвично було їхати, коли по салону пролітав сніг.
Дивувала завжди погода. З Тернополя виїжджали з шаленим снігопадом (там вологіший клімат), посередині дороги - уже яскраво світили зірочки. Було і таке, що у останній маршрутці, майже вночі, я була єдиним пасажиром. В той час був страшенний туман. Ми так довго їхали, що можна було бігти поруч.
З дому теж не скучно було їхати. Дуже часто їздила з товариським водієм. Біля нього сиділо купа студентів і ми всю дорогу балакали та жартували. Дуже зручно було, завчасно дзвонила і домовлялась про місце. Мене підбирали по дорозі, коли вже марштурка виїхала з Івано-Франківська.