В дорозі

У студенські роки я двічі на місяць їздила цією дорогою взад-вперед. Сонячними ранками, дощовими вечорами, у морозний день чи у жару - 4 години у дорозі, на навчання в Тернопіль.

Не раз траплялися пригоди. Особливо, коли поверталась додому. Ломалася остання маршрутка далеко від дому. Взимку вилітало лобове скло у автобуса. Шофер закривав диру наполовину дошкою, обмотувався шарфом, одягав темні окуляри і геройськи довозив всіх у Франківськ. Незвично було їхати, коли по салону пролітав сніг. 
Дивувала завжди погода. З Тернополя виїжджали з шаленим снігопадом (там вологіший клімат), посередині дороги - уже яскраво світили зірочки. Було і таке, що у останній маршрутці, майже вночі, я була єдиним пасажиром. В той час був страшенний туман. Ми так довго їхали, що можна було бігти поруч.
З дому теж не скучно було їхати. Дуже часто їздила з товариським водієм. Біля нього сиділо купа студентів і ми всю дорогу балакали та жартували. Дуже зручно було, завчасно дзвонила і домовлялась про місце. Мене підбирали по дорозі, коли вже марштурка виїхала з Івано-Франківська.

Звідти ми виїжджали - дорога в сторону Івано-Франківська...

... туди прямували. Цього разу, через Тернопіль, у одне гарне старовинне місто. Про нього , в іншому пості, більше розповім.

(далі, багато фото та мої спогади по темі ;-))

А весною, завжди любувалася з вікна автобуса, як ожила природа після зими, яскравою зеленню першої травички та цвітом у садах. Такі приємні для ока контасти. Стільки разів мріялося, вискочити з автобуса і пофотографувати красу в тому чи іншому місці. Але то було нереально.

На Великдень пощастило! Нас з дітками забрав машиною чоловіковий брат. Звичайно, тримаючи Твох солоденьких сплюшків на колінах на могла скакати до вікон з фотоапаратом. Але, скористалась паузою на перекус, доручила діток хлопцям і побігла фотографувати, все що попадалося :-) 

Цікаво було!!! Особливо, те відчуття азарту, коли вискочила на трасу, помежи авто і сфотографувала середину дороги. Скажу Вам, хочу ще поїздити і пофотографувати придорожні пейзажі!

На першій третині шляху - желізний міст над Дністром. Вночі відчуття, ніби проїжджаєш у тунелі. Вранці, коли з дому їдеш, такий вид відкривається. Міст, над ним гора з каплицею, під хмарами, внизу широка річка та верби. Краса!

Ради таких кадрів, машину хочеться купити і кататися по різних місцях у пошуках цікавого!!! До речі, коли їхати на авто, дорога займає дві години, а не чотири.

Під час зупинки, трохи полазила по кущах посадки, за квіточками :-)

Далі їхала вже спереду і мала можливість пофотографувати під часу руху. Знімки не достатньо якісні, але було цікаво і так спробувати. 

Відкрийте фото на весь екран, так зручніше роздивлятись.

Нижче, мальовничий відрізок дороги. Мабуть самий "кучерявіший"  і гарний :-) 

Дякую, що поїздили зі мною! Наступною публікацією планую показати чудову фотосесію у цікавому місці. Буду готувати фотографії. Це займе більше часу. Стільки нафотографувала, що аж батарейка сіла. "Не переключайтесь!" :-)

P.S. Може Ви звернули увагу, на сьогоднішніх фотографіях три різні підписи. Досі намагаюся знайти найбільш підходящий. Поки не вмію ліпити водяний знак у фотошопі. Пишу вручну, красивим шрифтом, у Picasa. Останній напис, на якому я зараз зупинилась : "photo by Yulia Lysa". Як на Вашу думку, краще, ніж просто "Лиса Юлія"?